Evening pages -

Масштабністю проект Tribute to Pink Floyd, ініціатором організації якого виступив, вже сам по собі культовий vasyaimmorta.ho.com.ua,  вражав вже з самого початку. На мові PR все почалось з великого інформаційного приводу. Попередній план, концепція і запрошення груп до участі розмістились на численних музичних порталах.  Загалом історія трибютів у Львові має не таку довгу, але досить яскраву історію. І якщо попередні концерти були маленькими іскорками то цього разу можна було побачити справжній вогонь, який не просто освітлював але і зігрівав. Всього так от погрітись прийшло близько 350 людей зі Львова, Києва, Франківська, Луцька та Тернополя

Зі слів організаторів ставало зрозуміло, що акція присвячена тридцятип’ятиріччю  виходу у світ найтиражованішого альбому Dark Said of the Moon, не в останню чергу робилась для тих хто слухав і бавився психоделією в андерграунді в буремні радянські часи, хто вистоював черги до магазинів «мелодія» , а також не дбаючи про ніяке к бісу авторське право переписували такі дорогі для себе треки, на платівки. На вході таких слухачів і цінителів було справді багато.  І хоча доводилось чути якісь побутові розмови про перекриття дахівкою чогось там, дух, як би голосно воно не звучало, нонконформізму, відчувався без зайвих рецепторних напружень. Виглядало на те, що ніхто з них не пожалів, що таки вибрався поглянути на молоде покоління музикантів і насититись Флойдами пропущеним крізь юні і вопіющі душі.

А на мій обивательський шанувальницький погляд подивитись і послухати справді було що.  Перш за все хотілось би відзначити, що навіть в такому буржуазному місці як клуб Далі, організаторам вдалось створити мінімальний антураж.  Так само як колись флойди, на вході всім бажаючим роздавали «цукор».  Всі весло вірили, що воно таки просякнуте ЛСД. Зала в клубі трохи скидалась на індустріальний склад. Маленька сцена оптично вдало розміщена виглядала і далеко, як на політисячному концерті, але водночас і достатньо близько, щоб енергія виконавців не розсіювалась по сторонах. Згодом все заллється пивом і засиплеться недопалками, що створить незабутню фестивальну атмосферу. Проте до певного часу всі таки викидатимуть бляшанки з пива у смітник і гаситимуть цигарки у попільничках. Ведучий ретельно підібрав гардероб до атмосфери. Старанно розпатлане волосся, розщібнена  груба сорочка і найбільша фішка — капці на ногах. Добре підготувався інформаційно і філософськи настроївся Власне разом з ним будемо  поринати в історію і залишатись у нереальному теперішньому, і від нього почуємо про  відрив від буденності.

Тож першими на сцену потрапили львів’яни під іменем Lemberg. Запропонували вони не нав’язливе і досить якісне виконання композицій Shine On You Crazy Diamond, Time, та Young Lust. Іхній виступ був досить таки не поганою майже копією оригіналу, що важливо, із збереженою естетикою. Бути першими важко, мало випито ще пива і повітря не прогріте тілами та криками. Тим не менше хлопці покидають сцену під оплески. Київські гості, команда Pulse, підхоплюють почату справу і тішать всіх піснями Hey You, Brain Damage. Це вже починало розпікати підсолоджену і гарячу публіку, а Money та Сomfortably Numb у їхньому виконанні красиво досмажують м’ясце на повільному, але впевненому вогні. 

Здавалось можна би вже було публіку подавати з гарніром. Проте, наступні хлопці з FireHead,  довгим саундчеком трохи втрачають накал. Після ефектного виконання One of these Days, в басиста тріскає струна. Схоже вони таки справді багато вкладають в свою енергію на сцені. В композиції High Hopes трохи бракує дзвонів. Загалом їх виступ трохи розчарував. Видно досвід і віддача музиці не достатньо для виконання таких пісень. З значною долею суб’єктивності хочеться сказати, що FireHead трохи не впіймали нитку оригінального тексту, щоб звити цілісний гобелен у притаманній їм манері.

Метелики, м. Львів того вечора запропонували нам для прослуховування ніжний металевий варіант класичних пісень Have A Cigar, Wish You Were Here та Is There Anybody Out There. Вийшло справді красиво і запаморочливо. Жіночий вокал видається мені винятковою родзинкою у таких шедеврах.  Wish You Were Here справді навіював сум за ким не будь, втраченим чи не знайденим. А атоми звуку від  Have A Cigar, змусили закурити китайця, що насолоджувався поруч.

Ще одні гості, правда цього разу ближче ніж із столиці, під назвою На Зламі Дня заспівали справді надламуючи час і далеко не провінційно. Навіть без одного гітариста, що залишився вдома в Ковелі, вони зуміли створити незабутнє враження. Космічно перетворили на свій манір Astronomy Domine, пекельно відіграли бондівський мотив Lucifer Sam, виконавши більшість мелодії на басі. В поєднанні з крикучим вокалом і кайфом від пісні, картинку описати простими словами неможливо. Сценічні наступники Riff. Inc.,  добре продумали свій виступ. Для початку збіса талановитий вокаліст виконав акустичну композицію. А потім почали палити вплетеним в пінк флойд своїм справжнім стилем. Органічно, вичерпно і пристрасно відіграли Sorrow, The Dogs Of War, Paranoid Eyes. Першу навіть через сильний гул «на біс» зіграли вдруге. Змучені але задоволені віддали сцену далі для естетичних пошуків у нетрях ліверпульців.

No Animals, м. Харків в цілому видався мені панківськи. Та й за оцінками бороданів, також на те виглядало. Тим не менше, панк не означає погано чи просто. Пінк Флойд боровся зі стереотипами, тому мали би в принципі схвалити підготовану роботу над Goodbye blue sky, Arnold Layne, Interstellar Overdrive, See Emily Play. На біс No Animals не кликали, але загалом їхній виступ залишився не позбавлений щирих і теплих овацій.  Останніми серед цілісних груп виступали Swamp FM зі Львова.  Колоритної зовнішності і таланту вокалістка, окрім всього виконувала клавішні партії.  Попри зовнішню агресивність вона ніжно витягувала великі висоти і водночас чисто ричала гроулом. Воно не всюди пасувало але їхні Comfortably Numb (1979), High Hopes та To Fly допекли в олії з пива і недопалків публіку для того, щоб сповна відчути кайф від знесення стіни.

Збірна команда мусила зносити її двічі. Та зносили не так самі музиканти як публіка. Майже всі знали слова і хто як вмів завдавав свій удар по системі. Вдруге лідерам навіть майже не прийшлось надривати горлянки. Все йшло само по собі, а уламки The Wall розлітались повсюдно і назавжди.

Не хотілось звісно повертатись до сірих буднів після такого дійства та все непересічне колись закінчується. Закінчилось і Pink Floyd Tribute Show. Але завдяки спонсорам Васі Іморталовичу, а також Петрикові (Грізлі) та Насті (мо), а також Студентському Братству Політехніки в прийдешніх та і в нашого покоління залишається надія бути поглинутими цим світом повністю. Для цього в нас є ми і друзі які за даними опитування були головним джерелом розповсюдження інформації 50%, Інтернет на другому 40% та інша подібна рекламна фігня 10%.